Батьки, кохані, дружини, діти… Вони знову вийшли на мовчазну акцію на підтримку зниклих безвісти та полонених захисників. Вийшли, аби їх почули, підтримали й зрозуміли: кожен день для них — це біль і надія, сподівання й відчай.

Допоки вони не знають, що з їхніми рідними - свята не мають тепла і світлої радості. Є лише очікування, тиша й молитва. І віра, безмежна віра в те, що кожен із тих, кого чекають, обов’язково повернеться додому.